Історія справи

Постанова ВГСУ від 14.09.2016 року у справі №922/4355/14
Постанова ВГСУ від 24.03.2015 року у справі №922/4355/14
Ухвала КГС ВП від 31.01.2018 року у справі №922/4355/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року Справа № 922/4355/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого -Панової І.Ю.,суддів -Білошкап О.В., Погребняка В.Я.,за участю представників сторін:

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Прокоф'євої Л.В.,

ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" - Сивак А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014 в частині відмови в стягненні 3347976,20 грн пені, 293310,68 грн 3% річних та 355743,68 грн інфляційних витрат у справі № 922/4355/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5", -

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2014 року (суддя Бринцев О.В.) частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" та стягнуто з ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" втрати від інфляційних процесів за весь час прострочення, що складають 3016483,55 грн., три відсотки річних у розмірі 724264,86 грн. та 35324,53 грн. судового збору, а в позові про стягнення 1147,00 грн. основного боргу, 3347976,20 грн. пені, 293310,68 грн. процентів та 355743,68 грн. інфляційних втрат - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 (колегія суддів: Черленяк М.І., Хачатрян В.С., Шепітько І.І.) апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014 року залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014 в частині відмови в стягненні 3347976,20 грн пені, 293310,68 грн 3% річних та 355743,68 грн інфляційних витрат скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 551 ЦК України та ст. 231 ГК України.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ-5" (покупець) укладений договір купівлі - продажу природного газу №13/3039-ТЕ-32, відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 27112100,00, а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

Пунктом 3.3 зазначеного договору передбачено, що приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п.3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками продавця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання - передачі газу, в якому визначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна і вартість. Продавець, не пізніше 8-го числа, зобов'язується повернути покупцю та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу, а останній прийняв протягом січня - грудня 2013 року природний газ на загальну суму 240822103,20 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Порядок та умови розрахунків визначені розділом 6 договору, а саме, згідно п. 6.1 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Крім цього, пунктом 7.2. договору установлено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. умов цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, нарахована пеня у розмірі 3347976,20 грн. за період з 02.12.2013 року по 07.07.2014 року.

У зв'язку з тим, що у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за договором поставки у розмірі 1147,00 грн., ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 02.10.2014 звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" про стягнення суми основного боргу у розмірі 1147,00 грн., втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, що складають 3372227,23 грн., пені у розмірі 3347976,20 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 1017575,54 грн.

Задовольняючи частково позов ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції стягнув з ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" втрати від інфляційних процесів за весь час прострочення, що складають 3016483,55 грн., три відсотки річних у розмірі 724264,86 грн. та 35324,53 грн. судового збору та відмовив в позові про стягнення 1147,00 грн. основного боргу, 3347976,20 грн. - пені, 293310,68 грн. процентів та 355743,68 грн. інфляційних втрат з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 23.09.2014, тобто до звернення ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з даним позовом до суду, було сплачено суму боргу 1147,00 грн (платіжне доручення від 23.09.2014 №24450) у зв'язку з цим суд відмовив в позові про стягнення 1147,00 грн основного боргу як заявленому безпідставно.

Як встановили суди попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 року було порушено провадження у справі №Б-23/75-02 про банкрутство ДП "Харківська ТЕЦ-5" (код ЄДРПОУ 05471230) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів .

Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня) та не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Зазначена норма передбачає загальну заборону на нарахування неустойки, незалежно від того, перед конкурсним, чи перед поточним кредитором має зобов'язання боржник.

За змістом п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №15 "Про судову практику в справах про банкрутство" мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Отже, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 12.03.2013 року у справі №3-71 гс 12 , а згідно ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Також, ухвалою господарського суду Харківської області від 28.04.2011 року у справі №Б-23/75-02 про банкрутство ДП "Харківська ТЕЦ-5" роз'яснено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який був введений ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002, заборонено нараховувати неустойку (штраф, пеню), заборонено застосовувати інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) та заборонено стягнення на підставі виконавчих документів, як за тими вимогами (виконавчими документами), які виникли (були видані) до моменту введення мораторію так і за тими вимогами (виконавчими документами), які виникли (були видані) після введення мораторію, за винятком вимог передбачених в ч. 6 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що нарахування позивачем 3347976,20 грн. пені в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" суперечить вимогам ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", отже, правові підстави для задоволення цієї вимоги позивача відсутні.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем неправильно визначено період прострочення виконання грошових зобов'язань з боку ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" по поставкам природного газу за період жовтня - грудня 2013 року за договором № 13/3039-ТЕ-32 від 28.12.2012 року.

Так, відповідно до п. 3.3. договору №13/3039-ТЕ-32 від 28.12.2012 року приймання-передача газу, переданого покупцем продавцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Згідно з п. 3.4. договору №13/3039-ТЕ-32 від 28.12.2012 року ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" надає продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

Зазначене положення договору передбачає обов'язок ПАТ "НАК "Нафтогаз України" повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта.

Акт приймання-передачі газу визначений п. 3.4. договору №13/3039-ТЕ-32 від 28.12.2012 року є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.1. договору №13/3039-ТЕ-32 від 28.12.2012 року передбачено здійснення оплати за газ виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, акти приймання-передачі природного газу у жовтні - грудні 2013 року за договором №13/3039-ТЕ-32 від 28.12.2012 року були підписані сторонами 24.01.2014 року.

ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" виконувало передбачений п. 3.4. договору обов'язок зі складання та направлення позивачу відповідних актів, проте останній безпідставно ухилявся від їх підписання, порушуючи умови договору та не надаючи мотивованої відмови від такого підписання.

Оскільки фактично спожиті відповідачем в період за жовтень - листопад 2013 року обсяги природного газу перевищували передбачені п. 2.1. договору №13/3039-ТЕ-32 від 28.12.2012 року, з урахуванням наявності постачання природного газу для інших, ніж бюджетні установи та організації, категорій споживачів, за договорами №13/3040-60-32 від 28.12.2012 року (бюджетні організації та інші споживачі), №620-ПР від 28.12.2012 року (власні потреби відповідача), без підтвердженого з боку постачальника розподілу обсягів природного газу за категоріями споживачів та договорами, а також без підписаних актів приймання-передачі, ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" не могло здійснювати оплату природного газу за спірний період.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 512 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно із ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Відповідно до ч. З ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Отже, дослідивши надані сторонами докази та надавши їм відповідну правову оцінку, суди попередніх інстанцій встановили, що період прострочення ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" у зобов'язанні оплатити природний газ у жовтні - листопаді 2013 року слід розраховувати з 25.01.2014 року, а саме, з наступного дня після здійснення сторонами розподілу природного газу за категорією споживачів за договором №13/3039-ТЕ-32 від 28.12.2012 року та підписання актів приймання-передачі природного газу, як правової підстави для остаточних розрахунків між сторонами.

Крім цього, як встановили суди попередніх інстанцій, в розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань станом на 07.07.2014 року позивач безпідставно включив до періоду прострочення 27.12.2014 року - день, коли ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" було вручено позивачу заяву №01-12/2160 від 27.12.2013 року та погашено заборгованість по зобов'язанням січня - вересня 2013 рік заліком зустрічної однорідної вимоги.

Також, до періоду прострочення позивачем безпідставно включено 01.04.2014 рік - дату оплати ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" зобов'язань жовтня та листопада 2013 року, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Вказане обмеження стосується і процентів річних, які нараховуються кредитором відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Перевіривши розрахунки позивача та надавши їм відповідну правову оцінку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що станом на 07.07.2014 сума процентів за спірний період складає 724264,87 грн.

Крім цього, як вбачається з розрахунку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" станом на 07.07.2014 в частині розрахунку інфляційних втрат за зобов'язаннями жовтня 2013 року індексована сума боргу за період січня 2014 р. в розмірі 26447970,87 грн складається з суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції за період 11.2013 року - 12.2013 року (184109,67 грн).

Аналогічно індексовані суми боргу за період лютого, березня та квітня 2014 року збільшені позивачем на суми інфляційних втрат за попередні періоди.

В частині розрахунку інфляційних втрат за зобов'язаннями грудня 2013 року позивачем індексована сума боргу за період 04.2014 року - 05.2014 рік в розмірі 1045409,84 грн., отримана внаслідок зменшення суми з врахуванням індексу інфляції за попередній період 01.2014 - 03.2014 в розмірі 35635945,24 грн. на суму платежу - 34590535,40 грн.

Нарахування індексу інфляції на суму боргу, на яку кредитором вже було нараховано індекс інфляції, не допускається.

Таким чином, розраховуючи інфляційні втрати за зобов'язаннями жовтня 2013 рік за період січень-березень 2014 рік, позивач мав індексувати тільки суму основного боргу в розмірі 26263861,20 грн. (з урахуванням її зменшення після часткової сплати в розмірі 32420,00 грн.) без додавання інфляційних, нарахованих за попередні періоди.

Також було здійснено розрахунок інфляційних втрат за зобов'язаннями грудня 2013 р. за період квітень-травень 2014 рік.

Відповідно до п. 7 "Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін", затверджених наказом Державної статистики України від 01.07.2013 року №190, у публікаціях та офіційних повідомленнях дані щодо індексів споживчих цін наводяться з одним десятковим знаком після коми.

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, в розрахунку інфляційних втрат за зобов'язаннями грудня 2013 року позивач помилково застосував індекс інфляції в цілому за період січня - березня 2014 року (100,2%, 100,6%, 102,2%) - 103,018826400% замість 103,0%. а також за період квітня - травня 2014 р. (103,3%, 103,8%) - 107,225400000%, замість 103,0% та 107,2%.

Перевіривши надані розрахунки позивача та надавши їм відповідну правову оцінку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що станом на 07.07.2014 сума інфляційних втрат за спірний період складає 2025849,19 грн.

Доводи касаційної скарги не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або в постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключно прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, надали належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, тому постанова Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014 в частині відмови в стягненні 3347976,20 грн пені, 293310,68 грн 3% річних та 355743,68 грн інфляційних втрат є законними та обґрунтованими і підстав для їх скасування немає.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які викладені в оскаржуваних рішеннях.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014 в частині відмови в стягненні 3347976,20 грн пені, 293310,68 грн 3% річних та 355743,68 грн інфляційних витрат у справі №922/4355/14 залишити без змін.

Головуючий: Панова І.Ю. Судді:Білошкап О.В. Погребняк В.Я.